На правах реклами. Якщо вас цікавить кондитерська сировина й інвентар, ласкаво просимо у магазин «Іриска»: http://iryska.com.ua

Каму чорт дзетак калыша?

Учора переглянув загадковий білоруський мультфільм за мотивами казки Караткевича “Чортаў скарб”, і він мене спантеличив достоту. Тобто сама казка.

За сюжетом простому селянину Янкові дістається заритий дідьком під піччю скарб, і з тих пір зажилося всьому селу добре. “З тих пір і пішло прислів’я, що щасливому і чорт діток колише…”

Так насправді прислів’я говорить про інше: “Багатому і чорт діток колише, а бідному з колиски викидає”. Це якийсь такий тонкий знак? Натяк на те, що з багатством приходить щастя? Я чогось не допетраю.

Берегове (Beregszász)

Не обов’язково їхати за кордон, щоб відчути культурний шок. В Береговому кожен третій, якщо не більше, говорить угорською, на вулицях багато угорських надписів. Русинську ж вдалося почути тільки один раз.

Знову ж відкрилося рідне заморське диво: термальний басейн. У нас, виявляється, і таке є.

Чарівний Тбілісі

Грузія — це суцільна несподіванка. У вихідні спокійне, святкове, а в понеділок вже вулицю перейти неможливо. Звернувшись до когось англійською, ніколи не вгадаєш, якою дадуть відповідь: німецькою, французькою, російською чи таки англійською. Пригоди в аеропорту — це взагалі окрема історія.

Велосипед проти бюрократії

Оце вчора відколола охорона з адміністрацією бізнес-центру! Приїжджаю зранку вдруге на велосипеді, а з порогу мені відрізують, що підніматися з ним не можна. З іншого боку відмовляються приглянути за ним, поки я працюю. Нижню охорону я проігнорував, проте наш на поверсі таки завернув мене: “Були тут у нас вже такі розумні!” Добре, дідько з ними, поки глухий ранок…

Як на роботу прийшла наш адміністратор, я поскаржився на тяжку долю прихильників екології, на нерозуміння місцевих босів. Перший дзвінок до “Сан Санича” — перший компроміс: мені дозволять заносити велосипед по східцях, але щоб вийти доведеться щодня писати офіційну заяву з проханням винести майно! Ну не блазні, га? Чи місячний абонемент не можуть видати, чи хочуть потягатися з нашим принтером?

Значить, був другий дзвінок, вже до начальника того Санича. Посміявся, дозволив тепер вже й безперешкодно виходити. А щоб я, бува, не той велосипед з собою потягнув чи навіть комп’ютер, записали марку моделі (бугага!). Блазні та й годі, якщо корчать із себе супер-пупер безпеку, перевіряли б рюкзаки на виході, обшукували б одяг, а то “ні-сіло-ні-впало” вийшло. Ну, звеселили — й то добре!

Військова психологія

За два роки “воєнки” у нас було всього три заняття з військової психології. Хоч вів молодий лейтенант, проте він зміг приборкати нас на першому ж занятті, що слухали пороззявлявши роти.

Нагодилися якось на перекличці відмічатися за відстуніх, хтось так прикривав товаришів. Завжди проходило, поки викладачі не стали перераховувати. Так ось саме в той час трапилася історія. На початку заняття викладач влаштував перекличку, знову замість Калити відгукнувся Науменко, але прогадав. Викладач підвів очі, попросив піднятися. Наш герой таки підкорився, все нормально. Але тут через два прізвища вже прийшла його власна черга.

На своє прізвище він відгукнувся в’яло, тож викладач перепитав, мовляв, хто такий? Нашому Науменкові точно не хотілося попадатися на очі ще раз (щойно ж уже вставав), але й марно “пропустити” заняття теж… Змусив його викладач: “Ах, за спинами ховатися — так ви герої, а за себе постояти не можете? Якщо не підніметься Науменко, весь звод зараз буде…” Нам-то що? Ми б його не стали видавати, але він не витримав, здався.

Ясно було, що після такого вступу ніхто й не думав більше пропускати заняття з психології. А в душі я мусив визнати, що цей-таки своїми знаннями користуватися вміє.

Теорія ігор

Я ніякий не спеціаліст із теорії ігор, ба навіть в університеті у нас на цю тему була одна-єдина лекція. Але чимось вона мене звабила.

Отож, на четвертому курсі постало питання, чи не придбати б велосипед. Вибір-то насправді не простий: і хочеться, і колеться. Іграшка-бо не дешева, доглядати доведеться, та ще й за два роки до того розбився на позиченому… Не змігши зважитися по-людськи, взявся до розрахунків: у мене дві стратегії — купити чи забити, проти мене, чого морочитися, теж дві — пощастило чи прогадав. Потім пішла найбільш шахрайська частина — експертна оцінка. Ніколи раніше до того не доводилося у гривнях оцінювати такі речі, як задоволення, ризик чи вплив на здоров’я, але на що тільки не підеш заради цікавості!

Таким чином вийшла таблиця гри.

Стратегія	Купити	Забити
Пощастило	V11 гр.	V12 гр.
Прогадав	V21 гр.	V22 гр.

Гра з невизначеністю (проти мене випадок), тому надійної виграшної стратегії немає. Натомість із тих чисел я порахував, що у двох випадках із трьох таки слід взяти. Але раз у мене була тільки одна спроба, значить довелося “підкинути монетку”: зайшов у сусідню кімнату і глипнув на секундну стрілку…

Пізніше десь почув пораду психологів: “Якщо треба прийняти рішення, підкинь монету; не сподобався результат — виконай навпаки”.

Основи економіки

	Ecomonists are still trying to figure out why the girls with the least principle draw the most interest.
	— BSD fortune

Іноді доводиться бувати свідком вихваляння своєю недалекоглядністю: Проста фраза: “Куплена до кризи автівка заробила мені -дцять тисяч гривень, мовляв, тоді коштувала стільки-то, а зараз вже на ту суму більше…” А за нею пішли слушні питання: “А хто ж заплатив тобі стільки? Чи не власники салону, які опинилися з твоїми недоціненими грошенятами й не можуть більше придбати за них рівноцінний товар?”

Думку наш герой не зрозумів, але спала чудова аналогія. Ці гроші чимось схожі на гарячу картоплину у відомій грі, тільки замість бульбини хай буде граната з відірваною чекою: комусь-таки не пощастить і доведеться заплатити за інших.

Громадська бібліотека

Книжки з громадської бібліотеки — це витвір мистецтва. Мабуть, в цьому читачі дадуть фору будь-якому автору!

Тютчев і C°

Кожен, мабуть, чув вірш про винятковість російської душі:

        Умом Россию не понять,
        Аршином общим не измерить,
        У ней особенная стать,
        В Россию можно только верить!       

Проте у світлі останніх подій краще завжди декламувати разом із продовженням Ігоря Губермана:

        Давно пора, едрёна мать,
        Умом Россию понимать!      

Лижний сезон

Непомітно розпочався лижний сезон, два тижні вже бігаю. От учора порвався правий тім’як, доведеться міняти ручки палок.

Перші колядники

Йшли співаючи по коридору, то чому ж було не запросити?

Циганська історія

Студентом тоді ще був. Бідним, як щур, бо на стипендію жив, хоч і не одну. От, біжу на Котельникова в Ощадбанк по одну із них, а тут глип, біля кіоску крутиться кілька циганок із дітьми. Одна із них до мене: дай, мовляв, кілька копійок дітям на печиво. Мені ж цікаво стало, чи правда те, що про них розказують. От і згріб весь дріб’язок із кишені, мабуть, до цілої гривні. А вона ніжно з руки гроші забравши, не відпускає, і так пильно дивлячись впевнено починає: “Хочеш, щось тобі скажу?” А чому ж мені не схотіти після власної щедрості, тим більше, що вже заплатив? ;-)

Полила вона мене такими лестощами: і що сякий, і такий, і потім таке буде… Ну, навіть перегинати почала. От, говорю їй, що досить, мені йти треба, вже сам не радий що піддався. Тоді вона змовкла (хитра ж до дідька!), дає мені копійку назад і говорить, щоб взяв “на щастя”. Мені здалося, що легше піддатися, погоджуюся, а вона не віддає. Говорить, що так не можна, треба загорнути у паперову гривню! А якщо так не зроблю, то “знайду вдома домовину”!

Все, баста! Я зрозумів, куди вона зараз поведе. Їй в руки п’ять гривень, для надійності слово до вуха, що якщо вона накаркала, то я переріжу всіх циган, яких де зустріну (клин клином вибивають), і ми попрощалася. З тих пір циган не боюся, я вже від них відкупився малою ціною. У міф про їхню всеміць теж більше не вірю.

Справжня-таки маніпуляторка була, у мене слів немає від захоплення її вмінням! Не те що хлоп’ята-молокососи, які начиталися книжок про НЛП (це вже інша історія ;-).

“Циганська угорка”

Для нас батьки робили майже неможливе. Наприклад, батько колись привіз з райцентру останній баян, за який довелося заплатити більше, ніж кілька місячних заробітків. А до тих пір я вчився на якомусь позиченому старому…

Політологічна гра “вибори”

Переглядаючи студентські фотографії, згадав пригоду на четвертому курсі. У другому семестрі ми тоді вивчали політологію, а країна якраз вибирала різних депутатів.

Словом, наш викладач Ткач Олег Іванович (гордився, що носить прізвище основоположника політології, хоч той звався по-німецьки Вебером) запропонував розіграти наші власні маленькі вибори до райради: два кандидати пропонують свої програми, два їхні повірені проводять агітацію, ну а решта потоку — електорат. Мені випало стати кандидатом, за мене заступитися взялася, як завжди, Наталя Прокопчук. Разом розробили серйозну програму підйому Голосіївського району, мовляв, не життя стане, а справжній рай. Для більшої переконливості агітку повісили навіть на факультеті.

Все проходило ідеально: наші суперники явно не витримували такої підготовки. Тільки от після голосування виявилося, що ми набрали удвічі менше голосів! Як же їм це вдалося??? Таємницю розкрили й нам: інший кандидат просто підкупив виборців, мовляв, після виборів пригощає пивом на виставці!

Чи не реалістично, га?

P.S.: Потім викладачі, побачивши агітку, ще довго перепитували, чи став я-таки депутатом…

Заповідник “Биківнянські могили”

Найкращий фундамент для (комун)ізму — людські кістки, кістки найкращих людей свого роду. Вороги народу — це хазяйновиті, зрячі чи просто інакомислячі? То що ж це за “народ” такий тоді залишається?

Геокешинг

На вихідних спробував знайти схованку у покинутому будиночку лісника (див. сторінку з описом). З другої спроби таки потрапив до лісництва, а от із легендою довелося трохи пововтузитися: спростити математичний вираз (для чого там взагалі рахувати торці, коли їх кількість на результат не впливає?), залізти у веб по нероздруковану картинку, нарешті знайти її на місцевості.

Нагородою стала знайдена схованка, яку навіть розкопувати не довелося. Забрав маленьку хрестовинну викрутку (стане останнім аргументом у суперечці з колегами), залишив DVD з кубинською сальсою.

Потім далі ще відвідав позначену у Вікімапії альтанку.

Альтанка на березі струмка

Сезон пожеж

Пожежа, братці — це погано, а лісова пожежа — це повний триндець. Хтось добре святкує (чи вже посвяткував), а пожежники працюють у День Незалежності. Христом-богом прошу, гасіть за собою опалки, повністю загашуйте вогнище, бо в нас нічого не залишиться.

Хочеш схуднути — спитай у мене як

На роботі у тестерів телемедичних проектів є електронні терези, тому я вже звик бачити свої 71 кг у будь-який час. А сьогодні зранку показали тільки 68! Куди поділись мої законні три кілограми за вихідні? Ой, точно, вчора накрутив у сідлі шістдесят кілометрів за три години у тридцятиградусну спеку. І ніяких дієт ;-)

Огидний гламур

	— А от скажіть, ми якось з колегами посперечалися, чи можна говорити “вибачаюсь”, просячи пробачення? Я стверджував, що це неправильно… — Ну, чому ж не можна? Навпаки, це дуже хороша форма у вищому суспільстві. Цим ви говорите бидлу, що вам не потрібне його низьке пробачення…
	— Б. Акунін, “Дзеркало Сен-Жармена”

Іноді стаю мимовільним свідком людської зверхності, і щоразу не можу зрозуміти, яка така муха керує аристократами. Так, якось у “Пузатій хаті” манірна відвідувачка не полінувалася продефілювати аж у підсобку і за рукав привести працівницю, щоб та забрала з її столу тацю з посудом. Природне запитання: чому вона просто не прихопила із собою тацю по дорозі? Боялася втратити корону?

Сьогодні ж у зовсім іншому місці: “А давайте ви тут не будете підмітати?” — здалеку хтось до техпрацівниці. Далі пішла колоритна перепалка просто на голому місці… Це просто триндець! Це так висловлюють просьбу? Чи ж раби ми один у одного?