Переглядаючи студентські фотографії, згадав пригоду на четвертому курсі. У другому семестрі ми тоді вивчали політологію, а країна якраз вибирала різних депутатів.
Словом, наш викладач Ткач Олег Іванович (гордився, що носить прізвище основоположника політології, хоч той звався по-німецьки Вебером) запропонував розіграти наші власні маленькі вибори до райради: два кандидати пропонують свої програми, два їхні повірені проводять агітацію, ну а решта потоку — електорат. Мені випало стати кандидатом, за мене заступитися взялася, як завжди, Наталя Прокопчук. Разом розробили серйозну програму підйому Голосіївського району, мовляв, не життя стане, а справжній рай. Для більшої переконливості агітку повісили навіть на факультеті.
Все проходило ідеально: наші суперники явно не витримували такої підготовки. Тільки от після голосування виявилося, що ми набрали удвічі менше голосів! Як же їм це вдалося??? Таємницю розкрили й нам: інший кандидат просто підкупив виборців, мовляв, після виборів пригощає пивом на виставці!
Чи не реалістично, га?
P.S.: Потім викладачі, побачивши агітку, ще довго перепитували, чи став я-таки депутатом…
