Огидний гламур

	— А от скажіть, ми якось з колегами посперечалися, чи можна говорити “вибачаюсь”, просячи пробачення? Я стверджував, що це неправильно… — Ну, чому ж не можна? Навпаки, це дуже хороша форма у вищому суспільстві. Цим ви говорите бидлу, що вам не потрібне його низьке пробачення…
	— Б. Акунін, “Дзеркало Сен-Жармена”

Іноді стаю мимовільним свідком людської зверхності, і щоразу не можу зрозуміти, яка така муха керує аристократами. Так, якось у “Пузатій хаті” манірна відвідувачка не полінувалася продефілювати аж у підсобку і за рукав привести працівницю, щоб та забрала з її столу тацю з посудом. Природне запитання: чому вона просто не прихопила із собою тацю по дорозі? Боялася втратити корону?

Сьогодні ж у зовсім іншому місці: “А давайте ви тут не будете підмітати?” — здалеку хтось до техпрацівниці. Далі пішла колоритна перепалка просто на голому місці… Це просто триндець! Це так висловлюють просьбу? Чи ж раби ми один у одного?