Книжка про ДАО

Виклянчив на роботі двотомник за три сотні талярів. Не пройшло й півроку, як цей фоліант прилетів із самої Гамерики. Це ж яким розумним буду, як прочитаю!

Велосипед проти бюрократії

Оце вчора відколола охорона з адміністрацією бізнес-центру! Приїжджаю зранку вдруге на велосипеді, а з порогу мені відрізують, що підніматися з ним не можна. З іншого боку відмовляються приглянути за ним, поки я працюю. Нижню охорону я проігнорував, проте наш на поверсі таки завернув мене: “Були тут у нас вже такі розумні!” Добре, дідько з ними, поки глухий ранок…

Як на роботу прийшла наш адміністратор, я поскаржився на тяжку долю прихильників екології, на нерозуміння місцевих босів. Перший дзвінок до “Сан Санича” — перший компроміс: мені дозволять заносити велосипед по східцях, але щоб вийти доведеться щодня писати офіційну заяву з проханням винести майно! Ну не блазні, га? Чи місячний абонемент не можуть видати, чи хочуть потягатися з нашим принтером?

Значить, був другий дзвінок, вже до начальника того Санича. Посміявся, дозволив тепер вже й безперешкодно виходити. А щоб я, бува, не той велосипед з собою потягнув чи навіть комп’ютер, записали марку моделі (бугага!). Блазні та й годі, якщо корчать із себе супер-пупер безпеку, перевіряли б рюкзаки на виході, обшукували б одяг, а то “ні-сіло-ні-впало” вийшло. Ну, звеселили — й то добре!